25 лютого 2018 року виповнилося 30 років із дня відкриття музею-заповідника А. С. Макаренка. За цей час його відвідали сотні тисяч відвідувачів, він став місцем зустрічей учених-макаренкознавців із різних країн світу, у його стінах створена Міжнародна Макаренківська Асоціація, тут продовжується наукова та екскурсійна робота, а на його території знаходиться один із кращих навчальних закладів області – Полтавська обласна гімназія-інтернат для обдарованих дітей імені А. С. Макаренка Полтавської обласної ради.

До цієї визначної події працівниками музею була організована та проведена зустріч із науковцями, художниками, педагогами, викладачами вузів, колишніми працівниками освіти і науки, які були активними учасниками проектування, будівництва, створення експозиції, відкриття та організації роботи музею.

Валентина Федорівна Порохня, яка свою учительську роботу розпочинала у розташованому на цій території дитячому будинку, згадала, що ще із 1956 року його працівниками робилися перші кроки, спрямовані на увічнення пам’яті А.С.Макаренка. Були встановлені зв’язки із музеєм у Кременчуці (точніше, у Крюкові), колонією в Куряжі, налагодилося листування із дружиною педагога Галиною Стахієвною, вихованцями та співробітниками колонії. Робота продовжувалася під керівництвом директора Федора Михайловича Тулюпи і завершилася відкриттям при дитячому будинку в червні 1957 року меморіальної кімнати А.С.Макаренка.

У листопаді 1967 року Ковалівському дитячому будинку було присвоєно ім’я А.С.Макаренка, а у 1980 році, уже у школі-інтернаті (дитячий будинок у 1976 році було реорганізовано у школу-інтернат), меморіальній кімнаті А. С. Макаренка було надано статус шкільного музею.

Володимир Федорович Моргун, кандидат психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету імені B. Г. Короленка, пригадав, що хорошим поштовхом до створення музею була стаття «Пренебрежение» кореспондента В. Брускової у газеті «Известия» (1986 рік) та розуміння і підтримка обласної влади, зокрема Ф.Т. Моргуна.

Борис Васильович Чичкало, тоді заступник голови облвиконкому, голова організаційного комітету, розповів не лише про проблеми – а їх виникало чимало, - а й про людей, які самовіддано працювали, адже за два роки необхідно було зробити капітальний ремонт і реставрацію приміщень тодішньої трудової колонії імені М. Горького, створити експозицію музею-заповідника, встановити новий бюст видатному педагогу і письменнику та облаштувати територію.

За ініціативою І. А. Зязюна, на той час ректор ПДПІ імені В. Г. Короленка, який активно підтримував створення музею, у Полтавському педагогічному інституті була створена науково-дослідницька лабораторія А. С. Макаренка. Її очолила тоді кандидат педагогічних наук Л. В. Крамущенко. Працівники лабораторії розробили тематико-експозиційний план – наукове обґрунтування експозиції музею. Автори ТЕПу радилися із досвідченими музейними працівниками Полтави, кілька разів сюди навідувалися і науковці Києва. Про цей етап створення музею цікаво розповіла професор Ніна Миколаївна Тарасевич – вона завідувала кафедрою педагогічної майстерності.

Розгорнулися масштабні роботи по створенню експозиції музею-заповідника А.С. Макаренка та по відновленню архітектурно-історичної частини колонії: капітальний ремонт та реставрації приміщень. Цей період був дуже складний, але настільки ж і цікавий, про нього говорили художники Чорнощоков Анатолій Євгенович, Побоков Валерій Іванович та перший директор музею Мовчан Євген Андрійович.

Про налагодження дружніх зав’язків із макаренкознавцями у період становлення музею розповіла Людмила Федорівна Пашко, кандидат педагогічних наук.

Андрій Володимирович Ткаченко, доктор педагогічних наук, професор, не лише згадав першу «зустріч із портретом А.С.Макаренка», а й прочитав напам’ять уривок із «Педагогічної поеми».

Мирошниченко Володимир Іванович, кандидат педагогічних наук, на час створення музею займав посаду заступника завідувача Полтавським облвно. Він зазначив, що музей не один раз переживав складні часи, але зумів усе витримати і зберегти себе для наступних поколінь. Звичайно, немала заслуга у цьому його директора, Шульги Валерія Івановича. У своєму заключному слові В.І. Шульга висловив велику вдячність тим, хто віддав частинку себе для того, щоб музей-заповідник А. С. Макаренка був.